Рубрики
Реклама
Розклад руху автобусів
Косів АС тел (03478)21267
Основний перевізник по Косівщині - автобусний парк ВАТ "Скіф-авто"

Радіотаксі ВАТ "Скіф-авто"
(096) 2201006

Найсмачніші шашлики на Прикарпатті - бар-шашлична "Старий друже" (АС Косів)

Косівська вишиванка
Вишиті сорочки, рушники, весільні сукні. Готові та на замовлення. Узори різних регіонів України. Домоткане полотно, льон.
Замовлення по тел, (096) 3364770. (067)9966776 Павлюк Ганна

Гуцульський рок з Косова. Група “ГУЦУЛИ” – легенда українського хардроку

Український рок почався не в Києві, не в Харкові і не у Львові. Він почався у прикарпатському Косові чотири десятиліття тому. У невеличкому районному центрі зародилася унікальна музична формація – рок-група «Гуцули».
Унікальність їхня вже бодай у тому, що грати справжній хард вони почали в далекому 1969 році. У ті часи рок-музику в есесері знали і грали одиниці. А таку, як «Гуцули», – взагалі ніхто на той час. Жорсткі гітарні рифи, як у «Deep Purple», з текстами на гуцульській говірці ставили на вуха все живе в Косові і околицях. Автор цих рядків сам пережив такий концерт в 1974 році і може авторитетно свідчити: «Гуцули» – це найбільший рок-н-рольний міф України дотепер.
«Галицький кореспондент» розмовляє з Любомиром Гавришем, одним із засновників групи.
- З чого все почалось у тому далекому 1969 році?
Почалося то всьо з Косівського технікуму народних промислів, з актового залу. Музика в світі лиш починалася. Вечори художньої самодіяльності, кожної суботи був якись КВН, відповідно, якісь групи створювались. Але все, так би мовити, органічним методом, така ситуація у світі була. Десь щось можна вчути було по радіо…. Мені тоді було років 17-18.

- З якої музики почали?

Ми почали вчитися на гітарах, грали інструментальні речі, потім трохи навчилися і почали грати інструментальні композиції, а потім почали потихенько співати – спочатку навіть не мали в що. Перша наша власна пісня – «Ой, яка ти, чічко, файна», до речі, вона є в репертуарі «Кобзи» – не знаю, як вона до них потрапила. Написали ми її в 1980 році.

- То ви починали з українських пісень?

Починали з різного. Щось і своє робили. Ми ж гуцули, виросли тут, співали з дитинства, дехто навіть з першого класу по весіллях грав.

- Я питаю, бо бачив вас в 1974 р. у Верховині, і ви вже тоді такий рок грали, як «Deep Purple». І це у роки, коли хіба якісь ВІА грали. Дуже дивно було зустріти на весіллі в горах музику, яку тоді тільки з радіо чи з заборонених пластинок можна було почути. Звідки ви те все брали?

Була така собі станція «Свобода». А був в нас ще такий колега Володя Бойко, зараз він доктор фізико-математичних наук, професор у Києві. Він тоді вчився в Київському універі, і там вчилися люди з-за кордону, які привозили музику, і ми слухали. Вчилися спочатку, потім почали копіювати, а потім почали робити на свій лад. Все йшло природнім шляхом, то не було штучно створеним, як зараз це робиться.

- Проблем не було із спецслужбами?

Та всяке було! Писали статті, розганяли, викликали в компартії, допитували в КГБ, бо то в 1974 році національні прапори повісили над райкомом партії, приїздив начальник КГБ допитував… Ну, а ми що? Ми музиканти, а не політики! Собі своє любили, бо ми тут народилися!

- Концертів багато було на той час?

Коли ми починали, то ми грали танці в будинку культури. То з’їздилися з усіх навколишніх районів нашої області, так що, практично, в будинку культури на танцях не було де стати!
- А звуковий апарат ви самі робили?

У вас є такий у Франківську знаменитий Валера Ткаченко, «Лєнін» йому кажуть. То він нам зробив колонки і лампові підсилювачі по схемах «Маршал», плюс потім ренти появилися, щось трошки там почали добувати через відділ культури, бо ми таки дохід йому приносили, будемо говорити так. З концертами каталися… Толік Юрійчук, наш вокаліст покійний, з Хмельницької філармонії притарабанив, потім хлопці поїхали в ту філармонію, щось два чи три місяці покантувалися, і так і вернулися. От така то ситуація.

- Коли був найбільший розквіт «Гуцулів»?

То було кілька етапів розквіту. Ми кілька разів вмирали і відроджувалися. А розквіт був, дуже грамотна музика була десь рік 1972-1973, нас тоді четверо було, я ще тоді грав на барабанах. Ми грали українську естраду: Поклад, Шамо, співали чистенько на три голоси – це був перший період, була серйозна музика. Потім приїхав Валера Ткаченко, він донедавна був гітаристом «Свитязя», поки він не розпався, і зробили свіжий етап – почалися вже пісні, нами придумані. Виступали в Франківську на якомусь конкурсі. Потім в газеті написали, що якщо виступати, то не з таким громом, як гуцули. Потім в парку Шевченка заграли своє – ну, декому сподобалося, дехто хотів нас бити…
- А бити за що?
За те, що ми по-українськи співали. Всякі були ситуації. В 1974 р. колектив помінявся, хлопці вернулися з філармонії, а я пішов вчитися. Я підігнав їм одного клавішника з технікуму Валеру Анікіна, де він зараз є – не знаю, за всю історію – то найкращий клавішник. Ми тоді Львів в 1974-75 р. піднімали на роги, бо спочатку виступали в Інституті декоративно-прикладного мистецтва, а потім в університеті на інтерклубах – всі музиканти львівські приходили слухати і ще

Геба

Геба худ. Микола Добринов

сперечались, хто кращий гітарист – Балабан львівський, який на той час одним з кращих в Україні був, чи наш Славік Гєба. Потім був ресторанний період. В 1988 році зібралися, то було 10 років перериву, і зіграли свій старий репертуар. Тоді якраз «Не журись» в Косів приїхав, вони починали свою творчу кар’єру, я з того часу знайомий з Морозовим…
- А як сталося, що така команда на «Червоній руті» в 1989 р. нічого не здобула?
Просто ніякої інформації не було. Ми були дипломанти в номінації на кращу пісню про рідний край…
- Це зрозуміло, але ж для загалу ви стали відкриттям. Після тої «Рути» почали виступати «Гадюкіни», Віка, а про вас нічого чути не було.
Ну, Віка Врадій свого часу перемогла на конкурсі «Міс Рок-Європа»! То є величина. А «Гадюкіни» то є проект Бебешка! Бебешко продюсер такий, що хто з ним годен потягатися! Нас рахували націоналістами, а то всьо – космополіти!
- Але «Червона рута» – фестиваль все-таки національний, навпаки, на вас би мали звернути увагу. Чому так сталося?
Не знаю, треба над цим добре подумати. А ви бачили цю останню «Червону руту»?
- Бачив, так. Біда…
Не то шо біда, то крайна біда! То є нижче від того, що починалося! То зійшло всьо на гроші. І наприклад, я рахую так, що рок і поп – то є штука окрема. Рок – це музика революції, а поп – це музика набитих гаманців! А по телевізорі, по радіо послухайте, що в репертуарі… Не знаю, чия це політика… Ми робимо собі своє.
- Чи були у вас плани після «Червоної рути» записатись і видати пластинку?
Планів було багато. Впиралося все в якісь нюанси, дрібниці. Магнітоальбом «Афини» писали ми в 70-х роках.
- Він зберігся?
В 1989 році писав нас Місько Шеремета на свій там якись американський магнітофон, в залі клубу. Пробували писатися в Коломиї на студії в Бойка.
- А зараз «Гуцули» концертують?
В нас склад з 1989 р. зберігся. Гєба помер, замість нього молодий гітарист, всі решту ті, що були на першій «Червоній руті». Зараз наш стиль трошки помінявся, раніше ми грали хард-рок, а зараз ми граєм хард енд хеві. А на рахунок концертної діяльності, то треба мати або продюсера, або спонсора. Ну є всяке, просять – їдемо, не просять – не їдемо. Виступати будемо 14 чи 15 жовтня на Покрови, тут, в Косові, біля будинку культури. В нас буде благодійний концерт збору коштів на відбудову церкви, яка згоріла. Ну, є плани десь пізніше на день студента в інституті виступити для студентів, бо фактично група там і народилася. Далеко ми не можем їздити, бо вже старі.
- «Гуцули» – одна з найстаріших наших груп, легенда українського року. І досить дивно, що про вас так мало відомо. А спроби знайти якогось менеджера?
Граємо для душі! Хочемо грати – радимося, збираємося. Там почали – не пішло, ще десь почали… Потім я кинув ідеї і почав ходити по районній раді, були гроші, купили вже більш-менш нормальну апаратуру: маємо звук власний, барабани фірмові, маємо залізо – грати можна, є на чому. Але сидимо в тому самому будинку культури, в тій каптьорі, де і колись починали, раз у тиждень робимо репетиції, бо двоє чоловік не косівські – доїжджають. От така сувора реальність.
- Репертуар поновлюєте чи свої старі хіти шліфуєте?
Гонимо всьо! Є нові пісні. Але трошки інакше виходить. Тоді був принцип творчості колективний, а зараз – індивідуальний. Нові пісні ще не даємо, бо в деяких аранжування зроблене, а деякі ще сирі, їх треба зробити. Є такі пісні, що якби їх дати нормальному аранжувальнику українському, вони спокійно виходять хітами. Там і слова, і музика – все відповідне. Ну, а ми провінція.
- Що для вас є визначенням рок-музики?
Це спосіб життя, спосіб мислення, спосіб відчування навколишньої дійсності.
- Як було з відомим sex, drugs, rock & roll? Мається на увазі, у вас як у справжніх рокерів, було там – жінки, спиртне, наркотики?
Ну, наркотиків не було, алкоголь – у всіх був, Гєба пішов через це діло, тому що він був професіонал і до всього відносився професійно. А жінки – то ясно. Там, де рок, там і жінки! Ми були молоді, то природа.

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ
№20 (299) 19 травня 2011р. „Галицький кореспондент”