Останні статті



Рубрики
Реклама
Розклад руху автобусів
Косів АС тел (03478)21267
Основний перевізник по Косівщині - автобусний парк ВАТ "Скіф-авто"

Радіотаксі ВАТ "Скіф-авто"
(096) 2201006

Найсмачніші шашлики на Прикарпатті - бар-шашлична "Старий друже" (АС Косів)

Косівська вишиванка
Вишиті сорочки, рушники, весільні сукні. Готові та на замовлення. Узори різних регіонів України. Домоткане полотно, льон.
Замовлення по тел, (096) 3364770. (067)9966776 Павлюк Ганна

Archive for the ‘Новини міста’ Category

Гуцульський рок з Косова. Група “ГУЦУЛИ” – легенда українського хардроку

Український рок почався не в Києві, не в Харкові і не у Львові. Він почався у прикарпатському Косові чотири десятиліття тому. У невеличкому районному центрі зародилася унікальна музична формація – рок-група «Гуцули».
Унікальність їхня вже бодай у тому, що грати справжній хард вони почали в далекому 1969 році. У ті часи рок-музику в есесері знали і грали одиниці. А таку, як «Гуцули», – взагалі ніхто на той час. Жорсткі гітарні рифи, як у «Deep Purple», з текстами на гуцульській говірці ставили на вуха все живе в Косові і околицях. Автор цих рядків сам пережив такий концерт в 1974 році і може авторитетно свідчити: «Гуцули» – це найбільший рок-н-рольний міф України дотепер.
«Галицький кореспондент» розмовляє з Любомиром Гавришем, одним із засновників групи.
- З чого все почалось у тому далекому 1969 році?
Почалося то всьо з Косівського технікуму народних промислів, з актового залу. Музика в світі лиш починалася. Вечори художньої самодіяльності, кожної суботи був якись КВН, відповідно, якісь групи створювались. Але все, так би мовити, органічним методом, така ситуація у світі була. Десь щось можна вчути було по радіо…. Мені тоді було років 17-18. Read the rest of this entry »

24 серпня 2011 року у Косові відбувся XIX міжнародний гуцульський фестиваль

Гуцульські фестивалі були започатковані 1991 року у Верховині товариством „Гуцульщина” та його незмінним головою

фото В.Стефурака

Д.Ватаманюком за сприяння місцевої влади. Вони проводяться щороку в іншо­му районі. Косів з різних причин відмовлявся провести таке свято народного мистецтва у себе. Але коли фестивалі відбулися в усіх інших районах Гуцульщини, довелося, щоб не осоромитися, й собі взятися за підготовку цього заходу. Як це не дивно, противниками фестивалю виступали деякі політичні та громадські організації на­ціонально-демократичного спрямування. Їх позиція відгонила тро­хи популізмом і нещирістю. Мовляв, коли в країні панує криза, жити людям важко, то не личить влаштовувати свята. Очевидно, більшу користь дав би невпинний плач та роздирання сорочок з посипан­ням голови попелом…

Тож вперше фестиваль у Косові проведено щойно в 1998 році, 29-30 серпня. Багато посприяли цьому тодішні голова районної ради В.Мамчук та голова райдержадміністрації Д.Гладуняк. А весь тягар практичної роботи припав на заступників голови РДА В.Шкургана (він же голова товариства „Гуцульщина”) і М.Цьока та на завідува­ча відділу культури М.Дзьобу і директора Косівського народного дому Ф.Галая. Read the rest of this entry »

Про замок на Міській (Замковій) горі

У часи лихоліття, коли на наші землі часто нападали турки й татари, пан Косаковський над скелястим урвищем гори, що здіймається стіною над середмістям Косова, збудував замок. З того часу гора стала зватися Замковою. На ній не було дерев, лише голі-голіські білі скелі. Тому й була вона неприступною з цього боку. А на горі насипали

Косівський замок

високі вали, що оточували замок, на них споруди­ли частокіл із дубових стовбурів. Ті вали й тепер добре видно. З гори підземний хід вів до середмістя і аж до Рибниці. У разі небез­пеки міщани ховалися за частоколом, забираючи з собою й найцінніші речі.

Вороги нападали на Косів не раз. І не дивно: адже зразу за Че­ремошем починалися володіння Османської імперії. Read the rest of this entry »

Про Банське озеро

Колись під горою Осиковою був монастир.  Заснували його ченці Києво-Печерської Лаври, які примандрували сюди, рятуючись від монгольських нападників. Принесли вони з собою Євангеліє у кош­товній оправі, срібний хрест і золоту чашу, які поставили в новозбудованій церкві. Від монастиря й усю його околицю стали звати Монастирське, і потік, що плив неподалік, дістав назву Монастирчик. З часом монастирська братія ставала все чисєльнішою. А що провадили ченці справді побожне життя, ревно молилися, допомали знедоленим, сиротам та вдовицям, то йшла про них добра слава. А князі,  бояри, міщани приносили монастиреві та церкві святого Миколая дари, тож обитель нагромадила немалі скарби на славу Богу і на поміч християнськом люду. Read the rest of this entry »

Про кринчисту криничку

Є на схилі гори Голиці джерело. Тоненьким струмочком виті­кає зі святої землі чиста, як сльоза, водичка, збирається в невелич­ку з піщаним дном заглибину, а звідти струмочком через ліс жебо­нить униз, до людей. Звуть це джерело Кринчиста криничка. А чому — про це розповіла бабця Калина.

…Дуже давно, багато літ тому, Голиця була вкрита старезним лісом. Господарював у ньому Лісовик. Його слуга Полісун наглядав за порядком серед звірів. А помічники Блуд і Страх перешкоджали лю­дям чинити шкоду в лісі, заводячи їх у непрохідні нетрі та лякаючи різними страшними з’явами і голосами. Тому нечасто тут з ‘являлиїй люди. Віднаджували.їх від лісу й Пісниця, яка жила в лісі і якої боялися люди. Пісниця була дочкою суворого й гнівливого Лісовика, який дуже любив лякати людей, бо не терпів їх за те, що рубали дерева. Як і всі лісові панни, ця Лісниця була писаною красунею. Та Лісовик її краси не завважував, бо цінував лише одну красу — лісу. Read the rest of this entry »